«Казка». Урок, на якому учні знайомляться з казками, легендами, міфами народів світу і пізнають культуру всього людства; вчаться самостійно придумувати
казки чи її частини, малюють казкових чи міфологічних героїв; урок безпосередньо може проводитися у формі казки з казковим обрамленням.
«Картинна галерея». Учитель вивішує на дошці 4—5 картин (фотографій), які містять ознаки основного поняття або явища. Об’єднавши учнів у групи, він пропонує їх представникам через деякий час назвати ознаки поняття, що зображені на картинах. Після завершення роботи у групах представники називають одну ознаку (по черзі, не повторюючись). Наведені ознаки вчитель записує на дошці у стовпчик. Після цього відбираються три найбільш характерні ознаки, з якими відбуватиметься подальша робота.
«Карусель». Цей варіант кооперативного навчання, при якому одночасно залучаються в роботу всі учасники навчального процесу. При цьому відбувається активне спілкування та обговорення проблеми між усіма учнями класу. Цю технологію варто застосовувати для:
– збирання інформації з будь-якої теми;
– інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань;
– розвитку вміння аргументувати свою позицію.
Карусель передбачає:
– підбір аргументів кожним учасником на задану тему;
– вислуховування одним учнем достатньо великої кількості однокласників;
– пошук нових аргументів, прикладів для підсилення власної позиції, результативності роботи групи.
Організація роботи:
1. Стільці розставляються у два кола.
2. Учні, які сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною
до центру, а в зовнішньому — обличчям. Таким чином, кожен сидить напроти іншого, висловлює і вислуховує свої ідеї (аргумент, приклад).
3. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє — рухливе: за сигналом ведучого всі учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером, з яким повторюють ту ж процедуру. Мета — пройти все коло ,виконуючи поставлене завдання.
4. При організації роботи в групах необхідно «пускати по колу» результати роботи кожної групи (заповнений аркуш, створену таблицю, намальований сюжет тощо) для поповнення новими ідеями, поглиблення новим змістом тощо.
«Коло ідей». Дає можливість, учням висловити свою точку зору; позицію; ідею, втягнутися в дискусію. При проведенні такого уроку необхідно вислухати кожного учня (або доповідача групи) по колу з однією підготовленою позицією (ідеєю, пропозицією). Усі відповіді слід «збирати» в колі по черзі до тих пір, поки вони не вичерпаються. Такий метод дозволяє кожній групі або окремій особі обмінятися результатами своєї роботи.
«КВК». Мета — розвиток пізнавальних інтересів та мотивів, ерудиції, інтелекту учнів; здібностей швидко орієнтуватися у подіях, екстремальних ситуаціях. КВК можуть бути тематичними, проблемними, розрахованими на загальну ерудицію учасників гри. Як правило, клас (або класи) поділяються на команди, які поетапно в процесі гри виконують різні цільові навчальні завдання. Підсумки та оцінку гри здійснює журі.
Комбінований урок. Такі уроки вважаються класичними і найбільш розповсюджені. Вони мають декілька дидактичних цілей і включають усі структурні елементи. Кожний з елементів комбінованого уроку вимагає певних методів і форм організації навчальної діяльності учнів. Закріплення знань на комбінованому уроці доцільно проводити в ході вивчення нового матеріалу. Домашнє завдання можна задавати на різних етапах уроку, важливо лише чітко проінструктувати, як правильно його виконувати, які знання і вміння, досвід творчої діяльності необхідно набути і добре засвоїти.
Компаративний аналіз — це заняття, на якому домінуючим є компаративний шлях аналізу художньої літератури. Це новий методичний шлях, який ґрунтується на набутках давньої науки компаративістики, яка досліджує подібності й відмінності, зв’язки та впливи літератур різних країн світу. Компаративний метод, запропонований Теодором Бенфеєм (1809—1881), ґрунтується на теорії «запозичень». Його прибічники вивчають той чи інший сюжет, мотив, образ, простежуючи їхню долю в літературах різних народів та епох.
Компаративісти доводять, що жодна література не може плідно розвиватися поза спілкуванням з літературами та культурами інших народів. Вони одностайні в думці, що використання історико-функціонального й порівняльного методів дослідження не лише допоможуть встановити зв’язки окремих літературних явищ, а й передбачає створення цілісної літературної освіти школярів, сприяє більш глибокому проникненню в ідейно-естетичний зміст кожного із порівнюваних творів. Окрім того, це утверджує думку про єдність світового літературного процесу.
Мета уроку компаративного аналізу: глибше розкрити ідейно-естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних країн; сприяти розумінню духовної єдності і національної своєрідності літератур в культурно-історичному розвитку суспільства.
Педагогічні можливості уроків компаративного аналізу:
– допомагають учням усвідомити закономірності розвитку різних національних літератур;
– стимулюють розвиток пізнавального інтересу, активізують мислення, сприяють утворенню нових логічних зв’язків, роблять знання школярів свідомими та міцними;
– сприяють опрацюванню на уроках більшого обсягу навчального матеріалу, глибшому і повнішому розкриттю ідейно-естетичного змісту твору, що вивчається;
– служать актуалізації, застосуванню раніше здобутих знань і створюють опору в засвоєнні досліджуваних понять, фактів, положень;
– вчать розуміти генетичні зв’язки художнього твору з іншими творами та літературним розвитком в цілому та інші.
Консультація. Урок-консультація — це специфічна форма організації навчально-виховного процесу, яка проводиться перед контрольно-заліковими уроками.
Його мета — усунути прогалини в знаннях, уміннях та навичках учнів, попередити можливі помилки на контрольно-залікових уроках, виділити головне, істотне у змісті матеріалу, що вивчався раніше, та акцентувати на ньому увагу учнів. Такі уроки надають навчальну допомогу учням і забезпечують інтереси всіх груп учнів:
– які недостатньо засвоїли теоретичний матеріал;
– які не засвоїли прийоми роботи з обладнанням, картами, схемами;
– які не навчились вирішувати типові задачі;
– які потребують порад щодо написання рефератів, доповідей.
Консультації навчальні полягають у наданні допомоги учням щодо засвоєння окремих тем або розділів навчального курсу, а також поглибленого вивчення предмета.
Під час проведення консультації учні мають можливість поставити питання, намагаються дати відповіді на них, слухають пояснення вчителя-предметника або запрошених спеціалістів.
Розрізняють консультації:
– загальнокласні;
– групові;
– індивідуальні.
Правильно організована консультація:
– допомагає подолати їх;
– виховує в учнів самоконтроль, критичне ставлення до своїх знань;
– допомагає правильно встановити рівень власної навченості.
Консультативне спілкування вчить школярів точності формулювання проблем та питань, що виникають.
Контрольна робота (поточна, періодична, підсумкова) забезпечує зворотний зв’язок, що дозволяє коригувати діяльність учителя та учнів, її результативність, виявляти резерви подальшого вдосконалення навчання.
Поточні к/р проводяться в ході навчального процесу для отримання оперативної інформації про рівень засвоєння теоретичних знань та практичних навичок учнів. Вони проводяться в основному за змістом логічно завершеної дидактичної теми (чи кількох уроків з теми) програмового матеріалу з метою своєчасної корекції навчально-виховного процесу та забезпечення успішного просування учнів до засвоєння наступних розділів чи тем навчального курсу.
При цьому слід дотримуватись таких вимог:
– чітке визначення змісту к/р відповідно до вивченого матеріалу;
– виділення в ньому головного, істотного;
– вибір раціональних форм проведення к/р (фронтальна, групова, індивідуальна);
– своєчасна корекція знань, умінь і навичок учнів;
– психологічний настрій та формування в учнів позитивної установки на проведення к/р;
– оптимальність навчально-методичного забезпечення проведення к/р.
Періодичні к/р проводяться після вивчення логічно завершеного розділу навчальної програми (у кінці чверті, семестру чи навчального року).
Основні вимоги до періодичних к/р такі:
– визначення вузлових тему вивченому розділі програмового матеріалу та виділення в них основних питань, правил, алгоритмів, принципів, закономірностей, законів тощо, які є обов’язковими для засвоєння учнями;
– оптимальність змісту та обсягу к/р;
– складність та посильність завдань; диференційованість завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів та рівнів їх навчальної підготовленості;
– врахування при розробці змісту контрольних завдань прогалин у засвоєнні програмового матеріалу.
Підсумкові к/р проводяться в кінці чверті та навчального року.
Основні вимоги до такого типу к/р:
– зміст перевірочних питань, завдань повинен носити узагальнюючий, синтезований характер, охоплювати вузлові, центральні, провідні ідеї, аспекти, закони, закономірності, які є фундаментом даного навчального предмета чи окремого його курсу, розділу;
– мають бути розраховані переважно на реконструктивний та творчий рівень знань учнів;
– диференційовані (у кількох варіантах, тестах, картках тощо);
– передбачають виконання учнями контрольних завдань за допомогою використання широкого комплексу способів, методів, засобів;
– мають бути посильними за обсягом, узгодженими за кількістю годин, відведених на її виконання.
Конференція. Такий урок організовується як: нарада спеціалістів у певній науковій галузі або збори практиків, які займаються проблемами застосування досягнень науки у виробництві; як нарада предметників і філософів, де розробляються світоглядні проблеми; як збори спеціалістів різних профілів, що вирішують спільну глобальну проблему.
Учні, як правило, виступають з доповідями й інформацією. Вся інформація готується самостійно і вдома, а на уроці лише озвучується. Базою для такої роботи служить додаткова література: науково-популярні книги, журнали, газети.
Мета уроків-конференцій — розширення та поглиблення навчального матеріалу, ознайомлення з новою інформацією за рахунок спілкування з різними інформаційними джерелами, обміну думками.
Форми роботи в процесі підготовки — вивчення літературних джерел, у ході самого уроку — взаємоінформація учнів, ведення тезисних нотаток, складення плану.
Конференція навчальна. Шкільна навчальна конференція наближає навчання до наукових форм діяльності. У період підготовки до конференції учні самостійно обирають тему доповіді, виконують невелике дослідження та готуються до виступу з отриманими результатами. Конференція може проводитися в межах одного класу, паралелі або мати загальношкільний характер. її відмінна ознака полягає в обговоренні теоретичного інтегрованого матеріалу.
Ознаками конференції є:
– необхідність підготовчого періоду;
– обов’язкова наявність не тільки повідомлень, а й виступів у формі доповідей, тобто із власною точкою зору.
Навчальні конференції більш ефективні, ніж традиційне повторення або закріплення на уроках, тому що при вмілій організації дають можливість учням зіставити різні точки зору, захистити свої позиції у вільній дискусії.
Шкільна навчальна конференція ефективно використовується здебільшого в роботі з учнями старшого віку.
«Круглий стіл». На таке заняття запрошуються спеціалісти-вчені або спеціально підготовлені учні, які володіють питаннями, що будуть розглядатися. «Спеціалісти» ведуть обмін інформацією з учнями, відповідають на питання, ставлять свої відповідно до проблематики досліджуваної теми.
Культурологічний аналіз. Урок культурологічного аналізу — це такий тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору в контексті світової культури.
Мета уроку культурологічного аналізу: показати учням, що літературний твір — це явище культури на певному етапі його розвитку, в ньому органічно поєднуються багатовіковий досвід людства з особливостями творчої індивідуальної манери письменника, його особистим поглядом на висвітлюванні проблеми.
Науковці визначають, що в історії людства існували такі типи художньої свідомості: культура Давнього Сходу, Античності, Середньовіччя, класицизму, романтизму, реалізму і діалогічна свідомість людини XXI століття, в якій «стягуються в одному культурному просторі, в одній свідомості і мисленні різні форми культур: Захід і Схід, Азія, Африка; або в межах західної культури — Античність, Середньовіччя, новочасне мислення». Саме культурологічний аналіз художнього твору шляхом «від культурного контексту до осмислення літературного тексту» дасть змогу вчителю:
1. розкрити особливості художньої свідомості певної епохи й відшукати їхнє втілення у творі, що вивчається;
2. актуалізувати знання учнів з курсу всесвітньої історії про суспільні процеси та історичні реалії доби, що знайшли відбиток у творчості митця;
3. отримати фонові знання про країну, де народився і творив письменник, її традиції, побут, звичаї, що допоможе школярам глибше зрозуміти художній твір;
4. проникнути в особливості етнопсихології, визначивши своєрідне й загальнолюдське, зрозуміти національну специфіку світосприйняття автора;
5. познайомитися і глибше зрозуміти сутність визначних творів інших видів мистецтва тієї епохи, присвячених висвітленню тих самих проблем;
6. виховувати повагу учнів до надбань культури інших народів;
7. збагачувати лексичний запас школярів словами, що називають національний одяг, житло, їжу, предмети побуту, танці, ігри тощо.
На уроці культурологічного аналізу суттєву роль відіграють фонові знання, без яких неможливо іноді адекватно сприйняти й осмислити зміст художнього твору, авторську концепцію, своєрідність психології героїв. Подавати їх учитель може на різних етапах вивчення літературного твору:
– підготовка до сприйняття художнього твору;
– підготовка до аналізу;
– у ході самого аналізу.
Для подачі фонових знань можуть бути використані такі методичні форми роботи: слово (або лекція)вчителя, бесіда, самостійне читання (домашнє чи класне) запропонованих учителем історичних, літературознавчих, мистецтвознавчих, культурологічних джерел та енциклопедично-довідникової літератури; розгляд та аналіз ілюстрацій, репродукцій картин; прослуховування музичних творів, перегляд слайдів, діафільмів, уривків з кіно-, теле- й відеофільмів, що містять культурологічний матеріал; екскурсії до музеїв, пам’ятників та пам’ятних місць; написання учнями рефератів, доповідей та повідомлень тощо.